Історія кафедри

       На початку ХХ століття світовій науці вже були відомі збудники багатьох інфекційних хвороб. Відкриття геніальних Л. Пастера, Р. Коха, І. Мечнікова, Е. Ру, В. Бабеша, Ш. Шамберлана, Ф. Лефлера, Е. Берінга, С. Кітазато, В. Хавкіна, П. Ерліха та багатьох інших вже рятують життя людей та надихають молоді покоління лікарів. Накопичено значний об’єм даних, що відкриває нові горизонти в вивченні мікросвіту. Поряд з цим суттєво гальмує  розвиток мікробіології відсутність адекватних методів вивчення нових патогенів, віруси – взагалі розглядались як якісь гіпотетичні агенти. Саме в цей час створюються умови для бурхливого розвитку бактеріології, вірусології, протозоології, імунології та хіміотерапії. Мікробіологія, сформувавшись як наука, стає особливо актуальною в напрямках, пов’язаних з медициною. Вивчення мікробіології стає однією з базових складових у підготовці лікаря. Попри тяжкі економічні та соціальні обставини в країні у 1918 році створюється кафедра мікробіології у Катеринославській медичній академії, яка пройшла славетний шлях, сповнений перемог та відповідей на виклики часу та зараз носить назву «кафедра мікробіології, вірусології, імунології та епідеміології» та входить до складу стоматологічного факультету Дніпровського державного медичного університету.

       Засновником та першим завідувачем кафедри був Лев Володимирович Падлевський, який до того обіймав посаду директора Катеринославського Бактеріологічного інституту. Він мав величезний досвід дослідницької роботи, належав до тієї плеяди видатних мікробіологів, що не шкодуючи власного життя вивчали особливо небезпечні інфекції. Будучи співробітником всесвітньо відомої протичумної лабораторії в Кронштадті, Л. В. Падлевський працював зі збудниками черевного тифу та дизентерії. Під час розтину трупа співробітника І. І. Шрейбера, що загинув від лабораторного зараження легеневою формою чуми, Лев Володимирович заразився чумою і переніс бубонну форму цього захворювання. Врятувати його допомогла лікувальна сироватка, виготовлена у протичумній лабораторії. Л.В. Падлевським були розроблені запобіжні заходи при проведенні дослідницьких робіт з вивчення чуми, у яких він був визнаним авторитетом. У спеціально відведеному ізольованому відділенні забезпечувалась можливість кремації трупів тварин і знешкодження стічних вод. Вагомим є внесок Л.В. Падлевського в удосконалення методів мікробіологічної діагностики кишкових інфекцій. На Х Пироговському з'їзді (1907) він зробив доповідь «Лабораторна діагностика черевного тифу», у якій пропонував елективні середовища, що містять жовч. У 1908 році в «Російському лікарі» з'явилася його стаття «Про новий спосіб застосування малахітової зелені для виділення паличок черевного тифу», в якій він оприлюднив склад нового диференційно-діагностичного середовища, що одержало на той час широку популярність як «середовище Падлевського». Перу Л. В. Падлевського належить глава «Дизентерія» у першому російському фундаментальному посібнику з мікробіології, виданому в 1912 році за редакцією Л. А. Тарасевича.

      У 1915-1916 рр. Л. В. Падлевський служив в армії начальником мобільної лабораторії санчастини Західного фронту, розміщеної в трьох залізничних вагонах. У цій лабораторії на посаді бактеріолога також працював майбутній асистент кафедри Андрій Іванович Савватєєв. Л. В. Падлевський зібрав на кафедрі мікробіології Дніпропетровської медичної академії колектив однодумців, спеціалістів високої педагогічної і наукової кваліфікації. Асистентами на той час були видатні мікробіологи І. І. Степанов-Григор'єв, А. І. Савватєєв, Є. М. Морозова. У ті часи практичні заняття та лекції проводилися в одній і тій же великій лабораторії головного корпусу санбакінституту. Оснащення практичних занять було досить досконалим. Усі студенти виконували експериментальні дослідження з культивування бактерій, мікроскопії, зараження тварин, імунізації. Вони практично знайомилися з виробничою діяльністю різних відділів інституту. У 1923 р. Л. В. Падлевський репатріювався до Польщі де продовжив успішну наукову діяльність на посаді завідувача кафедри мікробіології Познанського університету і тому вважається також видатним польським вченим.

      У 1923-1925 роках завідувачем кафедри був професор І. І. Степанов-Григор'єв. Вчений, педагог, вихователь мікробіологів вищої кваліфікації, автор численних робіт про збудників кишкових інфекцій. В цей час активно вдосконалюється навчальний процес, зміцнюється матеріально-технічна база кафедри та активно вивчаються кишкові інфекції, тифи, дифтерія. З часом він був обраний на посаду професора та завідував кафедрою мікробіології Воронезького медичного інституту.

   У 1925 р. на посаду завідувача кафедри обирається професор Сергій Миколайович Предтеченський. Професор С. М. Предтеченський розширив колектив кафедри, залучивши співробітників санбакінституту: П. Є. Візир, А. А. Бурнос, М. Ф. Ніколенко. Основними напрямками його дослідницької діяльності було вивчення бактеріоносійства у епідеміології черевного тифу та холери. Широкого практичного застосування набула реакція аглютинації дизентерійних бактерій фільтратом з випорожнень хворого, що одержала найменування «реакція Предтеченського». Після 1932 р. С. М. Предтеченський працював директором Ростовського науково-дослідного інституту мікробіології та паразитології.

      З 1932 по 1941 роки кафедру мікробіології очолював професор Сергій Миколайович Мінервін. За тих часів кафедра розміщувалась у напівпідвальному приміщенні біологічного корпусу, мала всього 6 кімнат, навіть без повного комплекту необхідного лабораторного устаткування. Для студентів та співробітників було лише 14 мікроскопів, а пробірки з посівами відносили в термостат санбакінституту, бо свого термостату не було. У 1936 році кафедру було перенесено до історичної будівлі колишньої чоловічої гімназії, яка нині є навчальним корпусом Дніпровського державного медичного університету. Там кафедра зайняла велике світле приміщення й значно поповнила обладнання.

      З прибуттям на кафедру С. М. Мінервіна розгорнулась велика наукова робота з вивчення патогенезу таких інфекційних захворювань як дифтерія, менінгіт та туберкульоз. За час його керівництва виконані, крім його власної докторської дисертації, 3 кандидатські дисертації. З під пера С. М. Мінервіна вийшло більше 80 наукових праць щодо питань патогенезу дифтерії, епідемічного паротиту, скарлатини, туберкульозу, ботулізму. Не залишалися поза його увагою  імунологічні аспекти інфекційних захворювань, такі як алергія і сенсибілізація. У1937 році він захистив докторську дисертацію на тему «До вчення про патогенез ботулізму». У цій роботі на значному експериментальному і клінічному матеріалі вперше доведено, що дане захворювання розвивається не тільки внаслідок інтоксикації, але і як результат розмноження збудника в організмі людини. Наукові роботи С. М. Мінервіна та його співробітників у цьому напрямку служили дороговказом для інших фахівців - патологів і клініцистів. Результати досліджень було узагальнено у виданому у 1937 році великому тематичному збірнику праць Дніпропетровського медичного інституту і санбакінституту під заголовком «Ботулізм». Збірник, без сумніву, став фундаментальним внеском у вирішення проблеми ботулізму. У наступні роки, вже в м. Одеса, С. М. Мінервін розробив нову методику якісного і кількісного визначення токсину ботулізму у культурах цього мікроба, їх фільтратах, у крові людей і тварин хворих на ботулізм та в різних об’єктах, особливо харчових продуктах.

        Восени 1941 р. професор С. М. Мінервін евакуювався разом із Дніпропетровським медінститутом до Ворошилівська, де до осені 1942 р. керував кафедрою мікробіології Ворошиловського медінституту. Разом з багатьма іншими співробітниками Дніпропетровського медінституту потрапив в оточення, а після звільнення у 1944 р. Сергій Миколайович був обраний за конкурсом на посаду завідувача кафедрою мікробіології Одеського медичного інституту.

       З найбільш відомих учнів С. М. Мінервіна слід згадати проф. П. Є. Візира (заст. директора інституту Мікробіології АН УРСР), к.м.н. Т. А. Лобову (зав. каф. мікробіології Вінницького медінституту), к.м.н. А. Б. Моргунову (головний епідеміолог МОЗ УРСР), к.м.н. З. А. Сотську (зав. каф. мікробіології Запорізького інститут удосконалення лікарів, пізніше – професор кафедри мікробіології ДМІ), к.м.н. О. М. Росквас (зав. курсом мікробіології Дніпропетровського фармацевтичного інституту), к.м.н. В. Ф. Ніколенко (зав. лабораторією дитячих інфекцій санбакінституту), к.м.н. А. М. Барболіна, що тимчасово виконував обов’язки завідуючого кафедрою мікробіології ДМІ в 1943-1947 рр.

       У 1943-1947 рр., після повернення Дніпропетровського медичного інституту з евакуації, обов’язки завідуючого кафедри виконував доцент Андрій Михайлович Барболін.  Ніякого майна на кафедрі, за винятком  декількох столів, не збереглося. Лекції і практичні заняття о тій порі проходили на базі обласної лікарні ім. І. І. Мечникова. У 1944 р. кафедра одержала приміщення на проспекті Карла Маркса (нині – Дмитра Яворницького), що складалося з 8 кімнат. До початку 1948 р. кафедра отримала один старий автоклав, 4 старі термостати, 18 мікроскопів, здебільшого із зіпсованими імерсійними об’єктивами. Лабораторні роботи проводилися як теоретичні семінари з демонстрацією мікро- та макропрепаратів, а наукова діяльність була фактично призупинена.

У 1947 р. на посаду завідувача кафедри мікробіології обрано професора Юхима Ілліча Деміховського. Юхим Ілліч народився у 1901 році на території Білорусі, навчався у гімназії м. Вільно, яка в 1915 р. була евакуйована до Катеринослава. Доля не відразу привела Ю.І. Деміховського до медицини. У буремні роки громадянської війни він починав як журналіст та поет, товаришував з відомим поетом М. А. Свєтловим. У 1920-ті роки працював відповідальним секретарем катеринославської газети «Грядущая смена» та її літературного додатку «Молода кузня». Юхим Ілліч писав вірші під псевдонімом Гордій Немілов, а будучи військовим кореспондентом, брав участь у боях на Південному фронті. Разом з М. Свєтловим та іншими молодими літераторами Катеринославщини      Ю. І. Деміховский був учасником 1-го Всеросійського з’їзду письменників і поетів.

У 1924 році Юхим Ілліч закінчує Катеринославський медичний інститут та проходить удосконалення на адміністративно-санітарних курсах у Харкові. Йому довелося працювати у різних місцях тодішнього СРСР. Спочатку це був Кримський Пастерівський інститут, потім кафедра мікробіології 1-го Московського медичного інституту, де в 1936 р. Ю. І. Деміховський захистив кандидатську дисертацію, далі він відправляється до Казахстану, де з 1938 по 1947 рік завідує кафедрою мікробіології в Алма-Атинському медичному інституті і водночас активно займається підготовкою наукових кадрів у Казахстанському інституті епідеміології і мікробіології. Розслідуючи спалахи дизентерії в районі Уш-Тобе, Ю. І. Деміховський зібрав численні наукові дані, які узагальнив у своїй докторській дисертації «Біологія ешеріхій у зв’язку з проблемою етіології гемоколітів», що була захищена у 1942 році.

      У післявоєнний період тематику наукового пошуку у світовій мікробіології було кардинально змінено, від вивчення окремих патогенів до нового напряму - дослідження антибіотиків. Тоді, з 1947 року, у Дніпропетровському медичному інституті під керівництвом Ю. І. Деміховського також розгорнулася робота щодо пошуків нових продуцентів антибіотиків, мікроорганізмів, що володіють значною антагоністичною активністю. Прекрасні результати були досягнуті в роботах Ю. С. Бабенко, Г. П. Скрипник, Є. Ф. Григор'єва та ін. Активно вивчаються аерококи – продуценти перекису водню, представники нормальної мікрофлори людини і тварин, відкриття яких по праву належить майбутньому професору і завідувачу кафедри М. Л. Горбуновій. Всього під керівництвом Ю. І. Деміховського було виконано і захищено 3 докторські та 25 кандидатських дисертацій.

     Наукові праці професора Ю. І. Деміховського суттєво вплинули на розвиток вітчизняної мікробіології, зокрема на розробку оригінальних методів селекції мікробів-продуцентів антибіотиків, на вивчення захисної ролі бактерій-антагоністів зі складу нормальної мікрофлори людини. За своє довге життя – 94 роки - Юхим Ілліч написав два підручники та чотири навчальні посібники з мікробіології, більше сотні наукових праць. Багато років він працював на керівних посадах наукового товариства мікробіологів, епідеміологів та інфекціоністів, з 1965 по 1970 рік був відповідальним редактором міжвідомчої збірки наукових праць «Антибіотики».

     За часи його завідування кафедрою мікробіології Дніпропетровського медичного інституту навчальний процес значно трансформувався: замість теоретичних семінарів практичні заняття стали самостійною експериментальною роботою студентів. Було придбано лабораторні меблі, хоча до 1949 року кафедра продовжувала відчувати гостру потребу у посуді, реактивах, меблях і допоміжному забезпеченні навчального процесу. У зв’язку з відсутністю відповідної виробничої бази та дефіциту устаткування не всі розділи мікробіології вивчалися рівномірно. Під керівництвом проф. Ю. І. Деміховського поступово всі недоліки були виправлені й у 1960-70-ті роки кафедра мікробіології Дніпропетровського медичного інституту посіла одне з провідних місць в СРСР. Останні роки плідної наукової та освітньої діяльності Ю. І. Деміховського пройшли на кафедрі мікробіології Дніпропетровського державного університету.

       У 1972 році кафедру очолила професор Мілиця Леонтіївна Горбунова (1926 - 1991 рр.), випускниця Дніпропетровського медичного інституту, яка у 1970 р. захистила докторську дисертацію «Бактерії-продуценти Н202, представники організму людини». Мілиця Леонтіївна була деканом санітарно-гігієнічного факультету з 1971 по 1991 р., вміло поєднувала в собі якості наукового керівника, прекрасного лектора, талановитого педагога, мудрого наставника і вчителя. Вона була членом редакційної ради Українського мікробіологічного журналу, головою обласної секції Всеукраїнського товариства епідеміологів і мікробіологів. За свої досягнення у науковій та освітній сфері професор Горбунова була нагороджена знаками «За відмінні успіхи в роботі» «Відмінник охорони здоров’я», орденами «Знак пошани», «Трудового Червоного Прапора». На початку 1980-х років Дніпропетровський медичний інститут будує новий навчальний корпус. Мілиця Леонтіївна доклала максимальних зусиль, щоб кафедра мікробіології отримала сучасне приміщення з відповідним аудиторним фондом та комплексом для наукових досліджень, включаючи спеціалізовані вірусологічні бокси. Кафедру було укомплектовано прогресивним для тих часів лабораторним устаткуванням для культивування мікроорганізмів та вимірювальною апаратурою від провідних світових виробників. На практичних заняттях кожному студенту надавалось робоче місце, обладнане не гірше, ніж у справжній діагностичній лабораторії. Аспіранти та пошукачі могли використовувати складні аналітичні тести у своїх дисертаційних дослідженнях. Під керівництвом професора М. Л. Горбунової захищена одна докторська і 8 кандидатських дисертацій. Вона заклала основи теперішнього наукового напрямку кафедри, розпочавши роботи з обґрунтування можливості застосування аерококів в якості бактеріальних препаратів для лікування й профілактики різних інфекцій. У 1974 році разом зі своїм учнем доцентом Г. М. Кременчуцьким, М. Л. Горбуновою були розпочаті розробки лікарського препарату з Aerococcus viridans. Були проведені глибокі наукові дослідження спочатку «in vitro» та на експериментальних тваринах. А першим добровольцем, що випробував препарат на собі, була Мілиця Леонтіївна Горбунова. Співробітники кафедри мікробіології довели ефективність «А-бактерину» при експериментальних інфекціях, викликаних стафілококами (В. В. Бицький, С. Я. Турлюн), туберкульозною паличкою (М. Є. Мусарська), сальмонелами й іншими збудниками кишкових інфекцій (Л. Л. Задирака, Т. Є. Дрозд), мікоплазмами (Є. І. Лобанова), синьогнійною паличкою (О. А. Журило). Вивчені умови вирощування аерококів і розроблені технічні умови виробництва препарату (Е. М. Шарун, В. В. Бицький та ін.) Результати тривалих досліджень ефективності препарату при лікуванні експериментальних інфекцій у тварин дозволили з 1980 р. перейти до застосування препарату в клінічних умовах. Фундаментальні дослідження механізму дії препарату, проведені Г. М. Кременчуцьким, показали його високу цінність не тільки при лікуванні інфекційних процесів, але й при інших патологічних станах. Виявилося, що аерококи містять ферменти, які забезпечують антиоксидантний і антитоксичний захист, інгібітори протеолітичних ферментів, лактат-оксидазу, що окислює молочну кислоту. Доведено, що при прийомі препарату всередину у пацієнтів знижується рівень холестерину в крові, зростає імунна відповідь, нормалізується обмін речовин. Були підібрані хіміотерапевтичні препарати (грамурин, етоній), що сумісні з «А-бактерином» та що посилюють його дію. З дозволу Комітету медичних імунобіологічних препаратів при МОЗ СРСР проведені доклінічні й обмежені клінічні випробування «А-бактерину» в хірургічній і стоматологічній клініках. За результатами цих випробувань були призначені Державні клінічні випробування, що проводилися в м. Москва на базі 67-ї міської клінічної лікарні й у НДІ швидкої допомоги ім. Н. В. Скліфосовського, що успішно закінчилися у 1990 р. У 1990 р. Комітет медичних імунобіологічних препаратів рекомендував МОЗ СРСР впровадження «А-бактерину» у практику охорони здоров’я для лікування гнійно-запальних захворювань. У 1994 р. «А-бактерин» пройшов затвердження українським Фармакопейним і Фармакологічним комітетами і включений до реєстру лікарських препаратів, дозволених на території України. Пізніше кафедрою була розроблена нова лікарська форма «А-бактерину» для перорального застосування, призначена для корекції дисбіотичних станів, профілактики і лікування кишкових інфекцій, корекції біохімічних показників організму людини (таких як холестерин, молочна кислота) і активізації імунітету.

З 1991 р. по 2014 р. кафедрою мікробіології, вірусології та імунології завідував учень Ю. І. Деміховського та М. Л. Горбунової, заслужений працівник народної освіти України, доктор медичних наук, професор Геннадій Миколайович Кременчуцький, 1945 р.н., вихованець Дніпропетровського медичного інституту (1968 р.).

У 1972 р. він захистив кандидатську дисертацію на тему «Деякі аспекти генетичної трансформації Actinomyces floridae». З 1977 по 1980 р. працював консультантом в Алжирі у відділі мікробіології дирекції здоров’я м. Оран. Повернувшись до Дніпропетровського медичного інституту, Геннадій Миколайович отримує звання доцента та починає працювати над вивченням мікробів-антагоністів, продуцентів перекисів. Результатом цієї роботи стає створення пробіотичного препарату «А-Бактерин» на основі мікроорганізмів Aerococcus viridans 167, ізольованих з грудного молока його вчителем професором М. Л. Горбуновою. З 1985 по 1987 р. професор Г. М. Кременчуцький працював консультантом в Афганістані на кафедрі мікробіології Кабульського медичного інституту та у військовому шпиталі. Для лікування поранених широко використовувався створений професором Г.М. Кременчуцьким антибактеріальний комплекс «етоксо». Результатом роботи у закордонних відрядженнях став безцінний теоретичний та практичний досвід, 18 друкованих робіт у закордонних виданнях та захист докторської дисертації «Біологічні особливості і перспективи практичного використання аерококів-антагоністів» у 1989 році.

         За період керівництва професора Кременчуцького значно укріплюється матеріально-технічна база кафедри, збільшується колектив, стає більш інтенсивним міждисциплінарне та міжнародне співробітництво. В цей період кафедрою виконувалися числені конкурсні тематики за завданням МОЗ України, в результаті яких розроблені лактатоксидазний сенсор, прилад для вимірювання рівня глюкози крові, отриманий патент на «пристрій для нанесення надрізу шкіри», проведені клінічні дослідження «А-бактерину» при пероральному застосуванні, затверджена технічна і медична документація щодо застосування «А-бактерину», налагоджено його виробництво на Харківському ЗАТ «Біолек». Зареєстровано відкриття №75 «Властивість бішофіту пригнічувати ріст і розмноження патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів», одним з авторів якого є професор Г. М. Кременчуцький.

На посаді завідувача Геннадій Миколайович був не просто керівником підрозділу, але дійсним інтелектуальним лідером колективу. Він допомагав кожному співробітнику розвинути та застосувати свої здібності, підтримував прагнення до наукового та кар’єрного зростання. Під його керівництвом десятки аспірантів та пошукачів здобули ступінь кандидата наук, сотні майбутніх кандидатів – отримали консультативну допомогу та офіційну опоненцію своїх робіт. Величезна робота ведеться з талановитою молоддю в рамках студентського наукового товариства. Геннадій Миколайович – науковий консультант 3 успішно захищених докторських дисертацій. Серед учнів професора Г. М. Кременчуцкого доктори медичних наук, професори О. А. Журило, С. А. Риженко та нинішній завідувач кафедри Д. О. Степанський.

       Г. М. Кременчуцький є Заслуженим діячем народної освіти, автором понад 250 наукових публікацій, в тому числі національного підручника з мікробіології, 3 монографій, 12 авторських свідоцтв, 10 патентів та винаходів. Без сумнівів, Геннадій Миколайович є яскравим продовжувачем гуманістичних традицій і високих стандартів, закладених Л. Пастером, Р. Кохом, І. Мечниковим, О. Флемінгом та ін., який зробив свій вагомий внесок у вивчення світу невидимих істот і продовжує підкорювати вершини мікробіологічної науки.

         Не можливо обійти стороною багатьох видатних педагогів, що працювали в різні роки на кафедрі.

      Сотська Зоя Андріївна (1906 – 1992 рр. життя) – доктор медичних наук, професор кафедри. У 1959 р. захистила докторську дисертацію «Стимулирующее действие холода на антагонистческую активность продукции антибиотического вещества». Автор понад 60 наукових робіт. Підготувала 5 кандидатів та 2 докторів медичних наук. Нагороджена орденом Вітчизняної війни 2 ступеню, 9 медалями, із них 5 фронтових.

     Бабенко Юлія Семенівна (1924 – 2005 рр. життя) – доктор медичних наук, професор, учениця професора Деміховського Ю.І. Юлія Семенівна захистила докторську дисертацію у 1967 р. за темою «Некоторые особенности не проросших спор актиномицетов, продуцентов антибиотиков». 1 вересня 1970 року згідно наказу Міністерства вищої та середньої освіти СРСР було створено кафедру мікробіології у Дніпропетровському державному університеті на чолі з професором, доктором медичних наук, Ю.С. Бабенко. Професором Бабенко Ю.С. підготовлено 10 кандидатів наук, 1 доктор наук. Отримано 5 міжнародних патентів, 27 авторських свідоцтв на винахід. На виставках ВДНГ СРСР наукові роботи відмічені золотою та трьома бронзовими медалями. Між кафедрами мікробіології Дніпропетровського медичного інституту та Дніпропетровського державного університету завжди була тісна наукова та творча співпраця, яка продовжується і у теперішній час.

     Журило Олександр Анатолійович – доктор медичних наук, професор. Закінчив аспірантуру в ДМІ під керівництвом М.Л. Горбунової. Докторську дисертацію «Экспериментальное и клиническое обоснование терапевтической эффективности нового эубиотика А-бактерина» захищав за наукової консультації професора Г.М. Кременчуцького у 1998 р. Нині завідувач лабораторією мікробіології і біохімії Національного інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського.

    Шарун Едуард Миколайович – працював на кафедрі з 1969 по 2011 рр. В 1974 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Деякі властивості палочкоподібних бактерій, виробників Н2О2, що живуть в організмі людини і тварин». В1983 році йому присвоєно вчене звання  доцент. Більше 15 років відповідав за учбовий процес на кафедрі. Живе спілкування, емоційна окраска та професіоналізм зробили його одним із самих яскравих і нестандартних педагогів. Вибирався делегатом з'їздів епідеміологів та мікробіологів. Педагогічну та наукову роботу активно поєднував з громадською роботою. На протязі багатьох років був головою Народного контролю інституту. Нагороджений значком «Відмінник охорони здоров'я», грамотами та подяками ДМІ.

     Бицький Володимир Васильович – 1942 – 2008 рр. Вчений, педагог, талановитий організатор та уважний наставник молоді, віддавший своїй Alma Mater більше 40 років плодовитої праці. В 1971 – 1974 роках навчався в аспірантурі за спеціальністю мікробіологія, яку закінчив захистом дисертації «О лечебном действии бактерий, представителей нормальной микрофлоры организма, в эксперименте». З 1975 до 2008 р. працював на кафедрі мікробіології, вірусології та імунології інституту, спочатку асистентом, потім доцентом. Роки праці викладачем відмічені вихованням великої кількості лікарів, багато з яких займають керівні посади. Володимир Васильович мав свій особливий стиль викладання – маючи глибокі знання, неповторне відчуття гумору, будучи всебічно розвинутим, він закохував у «свій» предмет, багато років очолював студентське наукове товариство кафедри, виховавши багато талановитих учнів – кандидатів наук, наукових співробітників. 

    Своєю енергійною діяльністю Володимир Васильович вніс вагомий вклад в розвиток кафедри мікробіології, вірусології, імунології та епідеміології Дніпропетровського медичного інституту, а потім Дніпропетровської медичної академії, навіки вписавши своє ім’я серед видатних вихованців та працівників цього ВНЗ.

     Лобанова Єва Іванівна – кандидат медичних наук, старший викладач кафедри. У 1974 році захистила дисертацію на тему: «Серологическое изучение инфекции, вызванной Mycoplasma pneumonia». Працювала в колективі з 1963 по 2006 р.р. Педагогічну роботу активно поєднувала з роботою зі студентами, здійснюючі керівництво над їх науковою роботою.

     Луковська Вероніка Леонівна - викладач кафедри з 1963 по 2012 рр. Внесла великий вклад в естетичне виховання не тільки студентів кафедри, а також студентів усього медичного ВНЗ, виконуючі обов’язки помічника проректору з естетичного виховання.

     У 1994 році відчинив двері для студентів новий підрозділ Дніпропетровської медичної академії – медичний коледж. Це ще одна ланка центру безперервної підготовки фахівців. Деканом коледжу був доцент кафедри мікробіології Турлюн Сергій Якимович.

   Нинішня кафедра мікробіології, вірусології, імунології та епідеміології також спадкує кафедрі епідеміології, яка існувала у Дніпропетровському медичному інституті у 1928-1931 та 1948-1996 роках. Попри невелику кількість співробітників, цей підрозділ відігравав важливу роль у підготовці медичних спеціалістів, особливо санітарно-гігієнічного профілю.

Створення цього підрозділу пов’язане з ім’ям професора Громашевського Лева Васильовича (1887-1980 рр.), який став його першим завідувачем. В Дніпропетровському медичному інституті Л. В. Громашевський працював в 1928-1931 рр. Будучи директором Дніпропетровського інституту епідеміології та мікробіології, поєднував науково-дослідну роботу з педагогічною діяльністю. У першій половині 20 століття він був широко відомим автором оригінального труда з загальної епідеміології, що був перекладений на китайську, польську, угорську та румунську мови. Разом з проф. Г. М. Вайндрахом, Лев Васильович написав посібник зі спеціальної епідеміології. Великою заслугою Л. В. Громашевського є те, що він узагальнив основні положення теоретичної епідеміології та на принципово новій основі вирішив проблему класифікації інфекційних хвороб. Л. В. Громашевський сформулював основні закони епідеміології, що включають питання про джерело інфекції, механізми передачі, обов’язкові умови виникнення епідемічного процесу. Особливу увагу він приділяв ролі соціальних умов.

        Л. В. Громашевський проводив значну педагогічну, методичну та науково-дослідну роботу, написав цінний практичний посібник «Основи сучасної практичної дезінфекції». В рамках науково-дослідної роботи були проведені важливі дослідження з вивчення гельмінтозів серед працівників Криворізького гірничорудного басейну, а також Нікополь-Марганецького району. Велика заслуга Л. В. Громашевського також у створенні спеціалізованого закладу – Дніпропетровська дезінфекційна станція.

         Після переїзду в 1931 р. Л. В. Громашевського на роботу до Москви протягом 17 років (до 1948 р.) кафедри не існувало, був лише курс з епідеміології при кафедрі інфекційних хвороб. Цей курс вела з 1943 по 1948 р. доцент В. Ф. Ніколенко – кваліфікований епідеміолог та мікробіолог, автор багатьох праць з вивчення ботулізму в Дніпропетровській області, кашлюку, дифтерії та інших інфекцій. Окрім В. Ф. Ніколенко, курс епідеміології викладав асистент Є. А. Ройтман, який пізніше став зав. епідвідділом санепідстанції Придніпровської залізниці.

         Природно, що окремий курс з епідеміології при кафедрі інфекційних хвороб не міг повною мірою забезпечити викладання та проведення науково-дослідної роботи в такому велику інституті, який на той час вже мав 3 факультети – санітарно-гігієнічний, лікувальний та педіатричний. У зв’язку з цим виникла необхідність організації самостійної кафедри епідеміології.

     В 1948 р. на посаду завідувача кафедри було обрано доктора медичних наук, професора Ісака Мойсейовича Гольштейна – епідеміолога з великим стажем практичної, педагогічної та науково-дослідної роботи. У 1941 р. він захистив докторську дисертацію на тему «Епідеміологічний аналіз Ленінградської області за 25 років (1913-1938)». Всього професор І. М. Гольштейн написав 6 монографій. Його монографія з поліомієліту була також видана в Китаї та Аргентині.

          Кадри для повторно організованої кафедри епідеміології були підготовлені через аспірантуру. За відносно короткий період часу аспірантуру з епідеміології закінчили 6 лікарів: Л. Г. Максимович, Н. І. Слободенюк-Авдейчикова, Б. Є. Афанасьєв, Т. І. Касьяненко, В. Ф. Густирьов та Г. І. Єрещенко.

     Кафедра отримала нове просторе приміщення. Для забезпечення практичних занять студентів організовано навчальну бактеріологічну лабораторію, дезінфекційний кабінет, паразитологічну лабораторію, кабінет військової епідеміології, імунологічний кабінет. Окрім навчальних кімнат, кафедра мала дві лабораторії для науково-дослідної роботи, препараторську, віварій, кімнати для викладачів та лаборантів. Значно збільшилося оснащення та устаткування кафедри. Навчальні кімнати були оснащені наочними посібниками, макетами дезінфекційних камер, дезінфекційною апаратурою, вітринами бактерійних препаратів, дезінфекційних засобів.

      Збільшився штат кафедри, на ній працювали доценти Л. Г. Максимович та В. Ф. Густирьов, асистенти З. П. Ікол-Горяйнова, Т. І. Касьяненко, Г. І. Єрещенко, Я. І. Мусієнко.

          Разом з педагогічною діяльністю, кафедра розгорнула велику науково-дослідну роботу, основним напрямком якої було вивчення епідеміології регіону. На кафедрі проводилося вивчення закономірностей епідемічного процесу, шляхів зниження та ліквідації інфекційних захворювань. Вивчалась крайова епідеміологія хвороби Боткіна, дизентерії, грипу, поліомієліту, коліентеритів у дітей раннього віку та гельмінтозів.

      Наявність вірусологічної лабораторії дала можливість працювати над епідеміологією грипу. По проблемі «Грип та боротьба з ним» виконано 31 наукову роботу, в тому числі 4 кандидатські дисертації. Вивчалася тривалість поствакцинального імунітету проти грипу (В. Ф. Густирьов), шляхи підвищення епідеміологічної та імунологічної ефективності щеплень ( В. В. Смірнов, Я. І. Мусієнко), епідеміологія грипу на заводах чорної металургії (Б. Є. Афанасьєв).

     Іншим важливим напрямком було вивчення дизентерії: епідемічні особливості збудника (Є. М. Поляков, Л. Г. Максимович, Н. А. Гуляницьким), серотипування мікробів з метою виявлення джерел інфекції (Н. І. Слободенюк), бактеріоносійство у тварин (Т. І. Касьяненко), хронічна інфекція у дітей (Т. В. Смірнова).

     Вагомі дослідження з вивчення крайової епідеміології коліентеритів у дітей раннього віку були проведені асистентом кафедри З. П. Ікол-Горяйновою. В результаті дослідження встановлено епідеміологічні особливості захворюваності колі-ентеритами в Дніпропетровську. Вивчено стійкість серотипів кишкової палички в умовах експериментального зараження, встановлено важливий епідеміологічний факт – тривале збереження життєздатності патогенних серотипів на різноманітних об’єктах оточуючого середовища. Кафедрою також було розроблено метод виділення бактеріофагу при колі- ентеритах та отримано бактеріофаг проти серотипу кишкової палички О 125.

      Проводилася також значна науково-дослідна робота з проблем хіміопрофілактики дифтерії (Л. Г. Максимович) та крайової епідеміології гельмінтозів Дніпропетровської області (Г. І. Єрещенко). В результаті багаторічного вивчення хвороби Боткіна кафедра встановила деякі епідеміологічні закономірності, властиві даній інфекції, та розробила практичні санітарно-оздоровчі та протиепідемічні заходи з профілактики та зниження захворюваності.

       В роботі кафедри значне місце посідала допомога органам охорони здоров’я Дніпропетровської області. Щорічно з метою підвищення кваліфікації лікарів-епідеміологів, педіатрів, терапевтів співробітники кафедри читали лекції з актуальних питань загальної та спеціальної епідеміології, робили доповіді на спеціальних семінарах та науково-практичних конференціях в різних містах області – Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Кривому Розі, Нікополі, Марганці та ін. Здійснювалося науково- методичне керівництво роботи санепідстанцій, проводився епідеміологічний аналіз захворюваності та розроблялися заходи з її зниження. Практикувалися сумісні виїзди співробітників кафедри та епідеміологів санепідстанцій в райони області для ліквідації окремих епідемічних спалахів. В 1959 р. кафедра командирувала доцента Л. Г. Максимович на 6 місяців до Іраку для ліквідації спалаху натуральної віспи. Робота всієї бригади Міністерства охорони здоров’я СРСР, в тому числі, доцента Л. Г. Максимович, отримала високу оцінку уряду та Міністерства охорони здоров’я Іракської республіки, також Міністерства охорони здоров’я СРСР.

       Лікарі-епідеміологи обласної санітарної епідеміологічної станції, міської та районної станцій виконували під керівництвом кафедри наукові роботи, в тому числі кандидатські дисертації. Кафедра підтримувала систематичний зв’язок з обласним та міським домами санітарної просвіти, надавала суттєву допомогу в проведенні санітарно- просвітницької роботи серед населення (читання лекцій, виступи по радіо та телебаченню), а також у видавництві науково-популярних брошур, пам’яток, листівок. Творча співдружність співробітників кафедри епідеміології та практичних лікарів-епідеміологів дала можливість значно знизити інфекційну захворюваність в Дніпропетровській області, а з деяких інфекцій область стала школою передового досвіду (боротьба з кишковими інфекціями, дифтерія).

        З 1972 по 1983 роки кафедрою керувала доцент Леніна Григорівна Максимович. У цей період проводилась наукова робота з вивчення крайових особливостей перебігу епідемічного процесу при черевному тифі, сальмонельозі, дизентерії, грипі і правці.

       У 1983 році був обраний за конкурсом на посаду завідувача кафедрою професор Царевський Юрій Павлович, який очолював її до 1996 року. Йому належить близько 90 друкованих праць, в тому числі одна монографія, три методичні рекомендації з питань епідеміології, мікробіології та імунології таких захворювань, як вірусні гепатити, дифтерія, коліентерити, черевний тиф, паратифи. Царевський Ю.П. є автором понад 15 винаходів та раціоналізаторських пропозицій щодо розроблення нових та вдосконалення відомих методів лабораторної діагностики інфекційних захворювань. Найбільш важливі результати досліджень у вивченні інфекційної патології відзначені дипломом республіканської ВДНГ та бронзовою медаллю ВДНГ СРСР; присвоєно звання «Винахідник СРСР».

         У 1996 році  створено кафедру мікробіології, вірусології, імунології та епідеміології шляхом об’єднання двох кафедр з відповідною назвою, яку очолив професор Г. М. Кременчуцький.

      З 2014 року кафедру очолює доктор медичних наук, доцент Дмитро Олександрович Степанський – учень та послідовник професора Г.М. Кременчуцького. Дмитро Олександрович після закінчення в 2005 р. медико-профілактичного факультету Дніпропетровської державної медичної академії поступив до очної аспірантури, навчання у якій завершилось захистом кандидатської дисертації «Вплив селену на пробіотичну асоціацію Aerococcus viridans 167, Bacillus subtilis 3, Escherihia coli М 17» у 2010 р. Продовжуючи науковий напрям кафедри, у 2018 р. захищає докторську дисертацію «Різнобіотопні аутосимбіонти роду Aerococcus та мікробіологічне обґрунтування їх використання як пробіотиків».

        Колективом кафедри активно ведеться робота з видавництва підручників, навчальних посібників, статей у провідних наукових журналах, отримуються патенти на винаходи. Викладачі та аспіранти постійно залучаються до тренінгів та стажувань, що проводяться міжнародними організаціями. Велика увага приділяється роботі студентського наукового товариства. Щороку не менше 10 наших студентів беруть участь у всеукраїнських та міжнародних конференціях з доповідями на мікробіологічну та епідеміологічну тематику, мають друковані праці.

         Кафедра має 10 навчальних аудиторій, 4 лабораторні приміщення для наукових досліджень. У 2016 році обладнано комп’ютерний клас на 15 робочих місць, що дало можливість ефективніше та якісніше організувати контроль знань студентів та їх самостійну роботу. На базі кафедри працюють НВТК «Мікробіолог» та НПТК «Тренінговий центр з інфекційного контролю», діяльність яких направлена на підвищення обізнаності лікарів щодо інфекційного контролю та ситуації з госпітальними інфекціями в закладах охорони здоров’я м. Дніпро та вирішення науково-практичних завдань в галузі мікробіології та епідеміології. Активно працює Дніпровський осередок громадської організації «Всеукраїнська асоціація з біозахисту та біобезпеки» (керівник – д.мед.н. Д. О. Степанський). Заходи, які проводяться колективом осередку завжди викликають інтерес студентів і викладачів не тільки у медичній академії, а й інших ВНЗ. Кафедра тісно співпрацює з клінічними кафедрами Університету і є базою для виконання наукових досліджень співробітників цих кафедр і практичних лікарів. Викладачі кафедри традиційно беруть активну участь у роботі лабораторної ради при обласному центрі Громадського здоров’я, в атестації лікарів-бактеріологів, у проведенні Днів бактеріологів міста й області, семінарах для практичних лікарів і інтернів. Колектив завжди йде на зустріч запитам практичної медицини.

         Пам’ятки з історії кафедри, матеріали щодо її наукових досягнень та провідних співробітників зберігаються у невеличкому кафедральному музеї. Тут можна побачити такі артефакти як давній арифмометр, який використовували для наукових розрахунків у докомп’ютерну епоху, машинку «Ремінгтон», на якій професор Є. І. Деміховський друкував свої праці, пожовклі від часу сторінки наукових журналів минулого століття з публікаціями мікробіологів та епідеміологів кафедри, численні фотографії та труди. Створено дві меморіальні аудиторії на честь професорів Л. В. Громашевського та М. Л. Горбунової. Коли студенти вперше приходять на заняття з мікробіології, для них обов’язково проводять екскурсію, знайомлячи з сучасним і минулим кафедри, що надихає їх ретельно вивчати мікробіологію, вірусологію, імунологію та епідеміологію – такі важливі для майбутнього лікаря дисципліни.